Нове місце, нова країна, незнайомі люди, чужа мова. Все це на фоні стресу від пережитого. Розгубленість і безпорадність втікачів не по своїй волі.

Як допомогти дитині адаптуватися після евакуації?

Коли ви вже в безпеці і маєте можливість облаштовувати побут, пам’ятайте: дитина залишається дитиною і її дитинство повинно продовжуватися.

На новому місці купіть або попросіть хоч якісь іграшки. Для дорослих це не є речі першої необхідності. Але для дитини гра – необхідна життєва потреба. Через гру вона зможе відгорювати, відсумувати, перемогти, побувати у майбутньому.

Намагайтеся повернутися до звичного режиму життя – сніданок, прогулянка, обід, вечеря, почитати книжку, подивитися мультики.

При переїзді важливо вийти на вулицю та познайомити дитину з навколишнім середовищем.

Проговорюйте з нею свій план на наступний день чи на тиждень. Повертайте контроль над тими сферами життя, над якими можете.

Запишіть дитину до дитсадка чи школи. Спілкування з однолітками допоможе їй швидше соціалізуватися в будь-якій країні.

Якщо є мовний бар’єр, пояснюйте дитині, що занурення в мовне середовище полегшить вивчення мови. Запишіться також на курси.

Якщо в Україні залишилися тато чи інші родичі, пояснюйте, що все одно ви одна родина. Маєте можливість – телефонуйте, підтримуйте зв'язок. Запропонуйте намалювати малюнок, написати листа близькій людині, зробити альбом малюнків та згодом відправити.

Обов’язково наголошуйте, що життя продовжується. Помічайте хороші моменти, які відбулися з вами вже на новому місці. Таким чином йде зміщення акценту з негативу на позитив.

Пам’ятайте, батьки для дитини – це їхній світ. Яким цей світ буде, залежить від дорослих.

Виття сирен, ракетні обстріли житлових кварталів, «дистанція життя» до укриття... Такими зараз є наші будні.

Стрес для дорослого – потрійний стрес для дитини. Якою має бути ваша поведінка з дітьми в екстрених випадках?

Домовтеся з дітьми, як будете діяти спільно в різних ситуаціях.

Наприклад, будете залишатись вдома стільки, скільки потрібно і виходити тільки тоді, коли звучить сирена.

Або про те, що збираєтесь евакуюватись, бо тут, де ви є зараз, дуже небезпечно. Розкажіть, як плануєте це робити. Про те, хто у вас «головний» і віддає накази. Наприклад, що треба бігти кудись. Наголошуйте, що всі спочатку слухаються головного і лише потім – запитують.

В епіцентрі бойових дій – інші правила. Тут будь-яка психічно здорова людина може бути в шоковому стані. Тоді зберігати спокій і паралельно щось пояснювати дитині неможливо. Краще визнати, що ви надто схвильована/схвильований, щоб пояснювати.

Наголошуйте на основному – ми зараз разом, я від тебе нікуди не піду, тебе не залишу і все пізніше поясню.

І обіймайте дитину. Якщо не можете говорити – просто обіймайте.

Час перебування в бомбосховищі все збільшується. Замкнений простір, незнайомі люди, слабке освітлення, напруженість дорослих. Дитина «зчитує» небезпеку. Як відволікти дитину в укритті?

Масажні ігри. Більше обіймів, більше тілесності – це дає відчуття безпеки. Гладимо, міцно обіймаємо, легенько щипаємо, малюємо літери або фігури та спинці або руці – і дитинка повинна вгадати, що це. Якщо ж дитина не любить тактильного контакту – показуємо на собі і просимо, щоб дитина повторювала.

Дихальні вправи. Корисно для організму – насичуємо органи киснем, це має також заспокійливий ефект і не потребує спеціальної підготовки. Можемо уявити тортик, на ньому – свічечки і просимо їх по одній задувати. Якщо є папір або ватка, робимо маленькі м’ячики, робимо уявні ворота і змагаємося, хто швидше задує свій м’ячик до воріт. Пропонуємо уявити на своїй руці маленьку кицьку або їжачка, яких треба зігріти диханням. Просимо дитину почати покласти руку на живіт і уявити, що там кулька, яку треба надувати і здувати.

Орігамі. Робимо з паперу, якщо є під руками, кораблики, тваринок. А з літачками треба бути обережними – це може асоціюватися з небезпекою. Краще поки таке не робити, аби не викликати страх.

Римовані віршики. При повторюванні вони мають певний ритм. І цей ритм заспокоює, налагоджує дихання, адже коли ми тривожимося, наше дихання збивається, стає неглибоким та переривчатим. Коли ми відновлюємо дихання – ми заспокоюємось. Можна проспівувати слова або навіть просто голосні звуки. Можемо регулювати звук – спочатку пошепки, потім гучніше, гучніше і знову тихо.

Крокодил. Показуємо якусь тваринку, а потім всі вгадуємо, хто ж це.

Хатинка. Беремо ковдри або пледи і робимо халабудку. Дитині це дарує відчуття безпеки, заспокоює.

Дзеркало. Робимо складні елементи, а дитина хай повторює за вами. До гри можна долучати й інших діток, а потім мінятися.

Казка разом. Кожен придумує по фразі, а інший продовжує. Зазвичай виходить щось веселе і незрозуміле, проте діткам дуже подобається.

Якими б не були зовнішні обставини, життя продовжується. Завдання дорослих – допомогти дітям впоратися з цими обставинами та оберігати їхнє дитинство, незважаючи ні на що.

Сьогоднішні реалії змушують нас розповідати нашим дітям про надто серйозні і жахливі речі. Як робити це правильно?

Про війну з дитиною потрібно говорити відповідно до віку та її «мовою». Немає потреби розповідати більше, ніж дитина хоче знати.

Чому діти запитують? Вони хочуть розуміти і бути впевненими у своїй безпеці, захисті, в тому, що її або його не залишать ті, хто про них піклується, тобто ми, дорослі.

Тому, перш за все, дорослі мають турбуватися і про себе, наскільки це можливо. Наприклад, якщо мама годує дитину, а сама не їсть, дитина також може відмовлятися від їжі. В мами ж не буде сил і ресурсів на те, щоб відповідати на питання дитини і бути врівноваженою.

Важливо бути чесним, відвертим та більш-менш спокійним.

Не варто давати обіцянки, що все буде добре. Ніхто ніколи не знає, що буде далі. Кажіть правду – я не знаю, як буде, але я точно знаю, що не залишу тебе одну/одного, я буду з тобою, щоб не сталося.

У розмові варто бути «на одному рівні» – сісти поряд або присісти до дитини, якщо стоїте.

Не варто самому ініціювати таку розмову з дітьми. Доречніше створювати умови, щоб діти не боялися задавати будь-які питання.

Водночас не бійтеся важких питань. Не знаєте відповіді – не приховуйте це. Кажіть дитині – я не знаю. Ви не можете і не повинні знати все.

І не забувайте при першій же нагоді повторювати надважливе – я люблю тебе.